Wp/rsk/Теория музики
Теория музики (анґл. music theory и франц. théorie de la musique)[1][2] то наука хтора ше занїма зоз толкованьом музичних елементох, правилох и законох по хторих ше вони применюю у твореню и виводзеню музичних дїлох, а од такей пракси преучованя тота наука и настала.
Шицки елементи теориї музики источасно и наставни предмети у нїзших и штреднїх музичних школох, тиж и на музичних академийох и факултетох, прето же су узко повязани зоз живу музичну праксу.
Назва теория греческого походзеня и значи розпатранє, толкованє.
Теорию музики творя:
- Основи теориї музики (общи музични поняца, нотация-ортоґрафия, менованє тонох, музични скали, интервали, акорди, рижни музични значеня итд.).
- Гармония[3][4], одношенє и вяза тонох у акордох по складни цалосци, спрам гармонских законох и правилох. Преучує гомофони склад (у гомофониї постої єден водзаци мелодийски глас и йому подредзене гармонске провадзенє).
- Контрапункт[5][6], наука водзеня гласох, хтори ровноправни и маю релативно самостойни мелодийски линиї (полифони лєбо контрапунктски склад, хтори горизонтално ориєнтовани).
- Музични форми[7], форми хтори вибера композитор же би у нїх витворел свой «нукашнї швет» прейґ твореня музики.
- Метрика, наука хтора ше занїма зоз одношеньом наглашених и нєнаглашених тонох и ритмом, цек тонох розличних тирваньох.
- Оркестрация, розписованє музичного дїла до мелодийских часцох за рижнородни музични инструменти (за оркестер), спрам правилох оркестрациї, з тим же ше меркує о звучних и технїчних можлївосцох инструментох и їх характеристикох и тонских обсягох.
Теория музики окремна дисциплина
Теория музики як дисциплина облапя методи и концепти хтори композиторе и други музичаре хасную док творя и виводза музику. Розвой, чуванє и преношенє музичней теориї у тим смислу може ше найсц у усней и писаней музичней традициї, о музичних инструментох и других артфактох. Напр. стари инструменти зоз праисторийних локацийох ширцом швета откриваю деталї о музики хтору творели и потенциялно часточку зоз музичней теориї хтору можебуц хасновали їх творителє. У старих и живих културох широм швета, глїбоки и длуги коренї музичней теориї видлїви по инструментох, усней традициї и хвильковим твореню музики. Велї култури розпатрали музичну теорию на формални способи, на основи писаних розправох и музичних писаних нотох. Практична и научна традиция ше преклопює, почим ше велї практични розправи о музики класификую и имплементую до традициї других розправох, хтори ше поряднє цитираю, исто так як цо науково документи цитираю предходни виглєдованя.
У сучасних академских кругох, теория музики спада до под'обласци музиколоґиї и ширшого музичного преучаваня рижнородних културох и историї.
Музична теория ше често занїма зоз апстрактнима музичнима аспектами як цо то; штимованє инструментох и тонски системи, скали, консонанци и дисонанци и ритмични одношеня у музики. Попри того, постоя и теориї хтори облапяю практични аспекти, як цо твoренє лєбо визводзенє музики, оркестрация, орнаментика, импровизация и електронска продукция звука.
Методи анализох облапяю математичну, ґрафичну анализу, а окреме анализу хтору оможлївює заходна нотация. Хасную ше и компаративни, дескриптивни, статистични и други методи. У литератури хтора доступна, медзи другима темами, мож найсц и елементи музичней акустики, розпатранє музичней нотациї и технїки тонско-акордскей композициї (гармония и контрапункт).
Особа хтора виглєдує лєбо преподава теорию музики наволує ше теоретичар музики. Така особа здобула академске знанє на музичних академийох, найчастейше мастер и докторских студийох.
Ґалерия
-
Литература зоз 1636. року, Принципи у теориї -
Упутствиє (1885,рок) за напредованє писаня нотациї -
Неуми-початни знаки нотациї, хтори теоретичаре вельо роки познєйше дешифровали и унапредзовали їх випатрунок
Литература
- Фйодор Дудка: Основи нотоґрафиї (1986) (преложел композитор, музични педаґоґ Деян Деспич член САНУ)
Вонкашнї вязи
- Марко Тайчевич: Основна теория музики.
- Никола Миросавич: Цо то теория музики а цо джез теория.
Референци
- ↑ Властимир Перичић, Вишејезични речник музичких термина. - Београд, САНУ, 1985; II изд. САНУ - Завод за уџбенике и наставна средства - Универзитет уметности, 1997, 608 стр.
- ↑ Radivoj Lazić, Osnovi teorije muzike
- ↑ Властимир Перичић, Хармонија I и II, Београд, Фонд за умножавање наставне литературе ФМУ, 1988, стр. 75 + 88; Београд, Заједница музичких и балетских школа Србије, 2004, стр. 72 + 88
- ↑ М. Раденкевић и В. Перичић: Преглед науке о хармонији, за средње музичке школе. – Београд. Просвета, 1962, 138 стр.
- ↑ Властимир Перичић, Вокални контрапункт, за средње музичке школе. - Београд, Завод за уџбенике и наставна средства, 1991, II изд. 1997, 126 стр.
- ↑ Властимир Перичић, Основи контрапункта, Београд, Фонд за умножавање наставне литературе ФМУ, 1985, 108 стр. (Ранија издања: Контрапункт I и II, изд. аутора и Универзитета уметности).
- ↑ Д. Сковран и В. Перичић: Наука о музичким облицима. - Београд, Уметничка академија, 1961, VII изд. 1991, 574 стр.