Найчастейше ма 6 струни (е, ха, ґе, де, а, е) хтори звуча октаву нїжей. Звук ше достава зоз потаргованьом струнох зоз пальцами лєбо пирком (плектрон, плектрум) хтори вибрираю. Найчастейши систем штимованя квартно - терцни штим (италиянски штим) хаснує три глїбоки - басово струни: тони велькей октави Е и А и малей де, а три ценши мелодийни - струни: першей октави ґе, ха, е. Музична нотна литература за ґитару записана за октаву висше яґод цо у реалней стварносци звучи.
Як винїмково присподобени гармонски инструмент, ґитара ма обсяжне применьованє у камерней музики, дзе до вираженя приходзи єй провадзаца (корепетицийна улога) алє тиж є заступена у велькей мири и за солистично - уметнїцке музикованє и виражованє. А тиж є заступена и у менших ансамблох. Музични инструмент ґитара, ґлобално нєшка єден зоз найзаступенших популарних кордофонох зоз замеркованима позициями и у музичним живоце Балкана.
Ґитара ма корпус - цело (труп) на хторим ше у наставку находзи длугша шия - ґриф и закончує ше на верху зоз главу. Корпус ма дольню и горню часц, з тим же на горнєй часци єст резонантни отвор коло хторого часто даяка орнаментика. По длужини шиї (ґрифу) нацагнути струни, заквачени на дольнєй часци корпуса ґитари а на горнєй су прикруцени за закрутки (клїнки) – механизем з хторим ше реґулує зацагнутосц струнох. На шию ґитари ше поставя метална анкер палїчка потребна же би подопарла шию - ґриф (так онємогущи його деформацию пре нацагованє струнох) и на ню ше кладзе, лїпи щитнїк. На верху у наставку глави попрейґа поставени праги а поставени помедзи прагох так же би ше при граню посциговал уєдначени звук и тембр инструмента.
Струни поставени на горнєй и дольнєй часци (такв. шедла - кобулка). Помедзи нїх максимална ,,роботна'' часц длужини струнох а то и мензурала ґитари. Горня часц поставена на верху блїзко глави инструмента. Дольнї поставени на постолю цела ґитари. Функция дольнього моста на електричней ґитари наволує ше кобулка (,,шедло'') - єдноставни механизем зоз хторим ше реґулує напнутосц длужини струни.
Предходнїца ґитари ше поклапа зоз открицом и хаснованьом ловарскей стрели у периодзе палеолита, коло 30000 -15000 роки пред нову еру, на просторох нєшкайшого африцкого континента. При наглим потаргнуцу нацагнутей тетиви - стрели рошлїнского лєбо животиньского походзеня, прачловек обачовал характеристичне треперенє.
Од такого примитивного пра прикладнїка дальша еволуция инструмента, його експанзия и диверґенция, цекли сукцесивно, розличного квалитета и интензитета. Пре помоцньованє звучного волумена формирани резонантни цела (корпуси) рижних формох, зоз окремно конструованима ,,шиями'' (ґрифи) зоз цильом диференцияциї висини тонох и збогацованє палети звукох. На инструментох усовершоване темперованє (то штимованє по полутонох) тонскей системи и меняне число струнох. У периодзе старого вика у музичних праксох народох чия култура була на висшим уровню, стрета ше уж богати кордофон - инструментох зоз струнами. По форми, велькосци и конструкциї вельочислени вариянти гарфи, лири и лаути итд., були комплекснєйшого випатрунку и мали окремне значенє у каждодньовим живоце людзох (давних) старих цивилизацийох, як цо то Месопотамия, Єгипет, Персия потим арапски, єврейски и други народи Блїского и Штреднього востока. Тоти колїски култури були перши росаднїки инструментох зоз струнами, хтори ше познєйше розпространєли и нашли ше и на юговосточней часци Европи.
Трима ше же походзенє ґитари зоз Блїкого востока. Слово ґитара походзи зоз (Персиї). ҐИТ значи звук а ТАР струна.
Ґитара постала популарна у 14.вику, кед є пренєшена до Шпаниї. Композициї за ґитару компоновали Ґарсия, Шуберт, Паґанини и други композиторе.
Дзекуюци своїм тонским и технїчним можлївосцом, як виражайне средство, ґитара виборела подєднак свою експонируюцу улогу у солистичней и камерней музики. Присутна у розличних музичних жанрох, єй еволуцию провадзи длуги историйни розвой вкупней людскей цивилизациї. Маюци у оглядзе доминацию подаєдних струнових сродних инструментох и у старших стилских епохох, струнови кордофон, у цалосци бул и остал и надалєй винїмкови дїяч вкупней музичней и културней сцени. Нєшка ше ґитара найвецей применює у рок и метал музики.
По наводох статистики Завода Републики Сербиї децембра 2004. року 3% жительства Сербиї ма у власносци ґитару, а лєм 1% клавир.
Обсяжну кнїжку о розвою ґитари на Балкану зоз библиоґрафию студийох и статьох, обявел ґитариста, музиколоґ и педаґоґ Урош Дойчинович. Предходно нїхто на Балкану нє обробйовал музичну уметносц ґитари. Познати ґитаристи хтори досягли рейтинґ у Сербиї и иножестве окрем У. Дойчиновича, Йован Йовичич, Душан Боґданович, Мирослав Тадич, Сабрина Влашкалич, Денис Азабаґич, Давид Божович.
У нашей рускей заєднїци перши академски ґитариста то Димитрий Цап зоз Коцура.
Ґитара струнови инструмент зоз найчастейше 6 струнами. Звук настава зоз потаргованьом струнох зоз пальцами правей руки а зоз лїву руку ше дорушую - прицискаю струни на шиї ґитари хтора подзелєна на праги и так доставаме розлични тони.
Рижнороднсц ґитарох можу условйовац класификацию зоз рижнима ознаками и значенями. Найзначнєйши метод то по злєпшованю и доставаню звука як и дизайну. Медзитим тоти ознаки терминох вецей означую улогу ґитари як и файти ґитарох, а нє и характеристики самей ґитари.
Класична ґитара (ма 6 струни) тиж позната як шпанска ґитара. Перши три струни зоз найлону, док три заднї зоз металу (бронза, челїк) Вибриранє ґитари настава и змоцнює ше у резонантней дзири - шкатули (резонантней пражнїни) цела ґитари.Така ґитара популарна за класичну, народну и фламинґо музику.
Акустична ґитара (6 лєбо 12 струни) - исто як и класична єй шицки 6 струни зоз металу. Популарна є за рок, народну и блуз музику.
помедзи електричну и акустичну ґитару. Цело єй празне (зоз дзиру - пражнїну) и ма електромаґнети. Продукує (стваря) характеристични цепли, мегки и приємни звук. Популарна є за джез, фузиону и рок музику.
Електрична ґитара (6, 7, 8, 12. струни) - звук ше помоцнює з помоцу струї и електормаґнетами, так же електрична ґитара за розлику од акустичней ма цело направене зоз полного древа. Електроакустична ґитара заправо акустична ґитара зоз празну шкатулу (целом) и додати єй пиезоелектрични елементи (часто) лєбо микрофони (ридше) хтори служа за стварянє електричного сиґналу. Розвила ше барз у 20. вику и поставала вше популарнєйша у блуз, рок и метал музики.
Електрична бас - ґитара (4, 5, 6, 8 лєбо вецей струни) - ма нїзши обсяг фреквенциї од елекричней ґитари. У бенду зоз бубнями стваря ритмичну структуру музики, без огляду же ше зявює и як соло инструмент. Тот инструмент тиж припада фамелиї ґитари. Даєдни музичаре думаня же тот инструмент припада окремней ґрупи. Углавном вола ше елктрични бас.
Урош Дојчиновић: Гитара на Балкану, Просвета, Београд, 2012.
French, Richard Mark (2012). Technology of the Guitar. Robert Fripp (foreword). New York; Heidelberg: Springer Verlag. ISBN 978-1-4614-1920-4.
Maurice J. (2003). The Classical Guitar: Its Evolution, Players and Personalities Since 1800 (5th изд.). Blaydon on Tyne: Ashley Mark. ISBN 978 -1- 872639-46-8.
Електрична ґитара