Wp/rsk/Ґавота

Ґавота

Ґавота танєц, Французка, 1878

Ґавота (Фред Вернер, 1909)

Ґавота (франц. gavotte) тo французки народни танєц хтори концом у 16. вику постал дворски танєц а у 17-тим єден зоз танцох хтори бул часц французкого балету и опери, а пред конєц 17. вику и дїя - часц, инструменталних формох окреме свити. Ґавота танєц жившого темпа у двополовинскей Allabreve (2/2, 4/4) розмири. Почина вше зоз змахом. Змах у музики, ритмичне зявенє хторе менше од єдинки за чишлєнє (кед єдинка за чишлєнє штварцина ноти, вец змах будзе осмина лєбо шеснастина). Ґавота ше танцує по парох пошораваних зоз одредзенима пантомимскима рухами - фиґурами. Як дружтвени дворско-салонски танєц бул популарни у 17. и 18. вику а коло 1830. року щезує зоз дворских салох у хторих ше танцовало ґавоту. Як народни танєц, ґавота ше ище вше пестує и танцує у Бретанї (сиверозаходна Французка) и Прованси (юговосток Французкей).

У уметнїцкей музики ґавота почина будз облюбена танєчна форма у 17. вику кед Жан Батист Лили уводзи до балету оркестрову свиту. Його тип ґавоти прилапели и имитовали його шлїдбенїки. У опери ґавоту применює Жан Филип Рамо, а зявює ше и у дїлох Гендла, Ґлука, Ґретрия и других композиторох того часу. У барокней камерней сонати ґавота ше ,,одомашнєла’’ у дїлох Корелия и затримала ше аж по час Антония Вивалдия и Фридриха Гендла. Верх уметнїцкого ,,моделованя’’ и формованя досцигує у композицийох Франсоа Купрена и Йогана Себастияна Баха, у їх дїлох ше ґавота зявює як цала часц свити и по правилу вше после сарабанди (тиж танєц), лєбо як оркестрови танєц.

Ґавота, нотни приклад

Ґавота, ритмични приклад

У инструменталней и драмскей музики найчастейше попри першей идзе и друга ґавота (gavotte I, gavotte II) у истим лєбо паралелним тоналитету. Друга ґавота ма скоро идентичну збудову - музични змист як и перша, лєбо є писана и формована зоз бордунским басом.

Ґавота ше поступно розширела на европски и южноамерицки реони.

Уметнїцки стилизована ґавота, танєц ґрациозного характеру и преважно є жившого темпа алє зявює ше и у дїлох спомалшеного темпу. Познєйши композиторе применьовали ґавоту як стилизацию. Окреме позната ґавота у опери „Манон Леско” Жила Маснеа. Музичну форму ґавоту похасновали тиж и русийски композиторе Петро Илїч Чайковски, Борис Ґлазунов а окреме Серґей Прокофєв у симфонийскей, клавирскей музики и у балетох.

Литература

• Guilcher, Jean-Michel. 1968. La tradition populaire de danse en Basse-Bretagne. Etudes Européennes 1. Paris and The Hague: Mouton.

• Semmens, Richard T. 1997. "Branles, Gavottes and Contredanses in the Later Seventeenth and Early Eighteenth Centuries". Dance Research 15, no. 2 (Winter): 35–62.