Jump to content

Wp/rsk/Русински велможства

Add links
From Wikimedia Incubator
< Wp | rsk
Wp > rsk > Русински велможства

Русински велможства (укр. руська шляхта, романиз. ruska shliakhta; билорус. руская шляхта, романиз. ruskaja šlachta; поль. szlachta ruska) настали на територийох Києвскей Руси и (без Новгороду лєбо „Залєся") и Галичини-Волиня, хтори були присоєдинєни до Велького литванского князовства, Польско-литванскей униї и познєйше до русийского и австрийского царства. Русински велможове постали вше баржей полонизовани и познєйше русификовани, затримуюци окремни културни идентитет.[1][2][3][4]

Русински велможства, першобутно охарактеризовани як восточнославянско бешедни и православни, нашли ше под власцу роснуцого Велького литванского князовства, дзе ше подзвигли зоз статусу другокласних до ровнопрвних партнерох литванским велможом. По Польско-литванскей униї у 14. вику, русински велможства поставали вше баржей полонизовани, прилапююци польски язик и виру (цо значело звекшани преход зоз православя до римского католїцизма). Русински велможства, медзитим, затримали окремни идентитет у корпусу польско-литванскей шляхти (szlachta), цо приведло до латинского вислову gente Ruthenus, natione Polonus лєбо gente Rutheni, natione Poloni (преложене як „русинского походзеня, польскей националносци",[5] лєбо „русинских кореньох и польского роду",[6] або у рижних вариянтох подобного значеня), а мира у хторей затримали и отримовали тот окремни идентитет, ище вше предмет дебатох медзи науковцами и варирує у зависносци од часу и места.[7][8]

Евентуално, после Лублинскей униї 1569. року, векшина територийох Києвскей Руси постала часц Коруни польского кральовства у Польско-литванскей униї. Трансфер русинских жемох зоз Велького литванского князовства до Польскей ше одбул зоз моцну потримовку русинских велможох хтори були прицагнути з польску културу и хтори жадали привилеґиї польскей шляхти. Прето русински велможства ґравитовали од литванскей велможскей традициї ґу польскей, цо описане як пременка од „богатства без законских правох" по „дефиновани особни и ґрупни права".[9] Литвански, польски и русински велможства поступнє постали баржей зєдинєни, окреме з оглядом на їх положенє як социялно-политичкей класи.[10] По 19. и 20. вик, русинска аристократия постала нательо полонизована, же евентуални национални препороди у Билоруси и України були преважно побудзени з боку штреднєй и нїзшей класи велможства, хторим ше познєйше придружела вше векша национална свидомосц новей штреднєй класи дружтва, а нє бувша висша класа русинского велможства. И попри полонизациї, у Литваниї и Руси през 17. и 18. вик, велька чац нїзшого велможства, на рижни способи, затримала свой културни идентитет.[11][12][13][14] Спрам польских преценох зоз 1930-их рокох, коло 300.000 члени обичного дворянства (szlachtazagrodowa) насельовали субкарпатски реґион Другей польскей републики од коло 800.000 у цалей жеми. Дзеведзешат посто з нїх були бешедно українски, а 80% були українски грекокатолїки.[15] У других чацох України зоз значну велможску популацию, як цо то реґиони Бар лєбо Овруч, ситуация бул подобна и попри русификациї и предходней полонизациї.[16][17]

Даєдни главнєйши русински велможски фамелиї (хтори значно полонизовани), уключую фамелиї Чарториски, Санґуско, Сапега, Вишневецки, Заславски, Збараски и Острозки.

История

замок Нясвиж Nesvizh Castle, главна резиденция Радвила Radvila фамелиї

Русински велможства були звичайно православного походзеня зоз князовствох у бувшей Києвскей Руси и Галицко-волиньскей кральовини, инкорпоровани до Велького литванского князовства и Кральовини Польскей, хтори нєшка состойни териториї України и Билоруси.

Векша часц висшей класи Велького князовства ше сама наволовала як Литванци (Литвини), алє бешедовали на русинским язику (хтори ше тиж вола старорусински язик).[18][19] Часц литванских велможох була русинизована.[20] Прилагодзени стари церковнославянски и познєйше русински язик достали статус главного урядового язика у локалних питаньох и у одношеньох зоз другима православнима князовствами, та бул хасновани як linguafranca (помоцни, заєднїцки язик), а латински бул хасновани у комуникациї зоз заходну Европу.[21]

Лєв Сапега Lew Sapieha, Литвански вельки канцелар

Спрам билоруского историчара Анатола Грицкевича, у 16. вику на териториї хтора нєшка Билорусия, 80% феудалцох було билорускей националносци, 19% литванскей, и 1% други.[22] Наводзи же медзи нїма нє було векши етнїчни зраженя, а квалитет їх правох бул тиж ґарантовани зоз литванскима статутами зоз 1529, 1566. и 1588. року.

Польско-литванска уния

По зєдинєню Велького литванского князовства и Кральовини Польскей до Польско-литванскей униї, етнїчни ґрупи хтори нє були польски, особлїво Русини и Литванци, нашли ше под моцним уплївом польскей култури и язика.[23][24]

Польски уплїв у реґионох почал 1569. року з Лублинску унию, кед велї русински териториї, хтори пред тим були под контролу[25] Велького литванского князовства, пренєшени на польску Коруну. У клими колонизациї слабо населєних русинских жемох хтору окончовало польске лєбо полонизоване велможство, аж ше и селянє зоз централней Польскей селєли на восток.[26][27]

По 16. вик, русински язик хасновала векша часц шляхти у Вельким литванским князовстве, уключуюци ту и вельких князох, реґиони у Самоґотиї и у формалних лєбо особнх стварох. На концу 16. вику, под рижнима обставинами як цо то Брестовска уния, забрана православней церкви, звекшанє числа єзуїтских школох дзе шляхта доставала основне образованє итд., польски язик почали активно хасновац, поготов маґнати, док нїзша шляхта и далєй бешедовала на русинским язику.

Од того часу, русински велможове активно прилапели польски пански обичаї и традицию як цо то сарматизем. Медзитим, и попри того, велможство остало политично лоялне Велькому литванскому князовству и бранєло його автономию у спорох зоз польску Коруну у рамикох Польско-литванскей униї.

Русински велможства у 17.вику

Вибрани портрети русинских велможох

Криштоф Збараски (Krzysztof Zbaraski)
Криштоф Збараски (Krzysztof Zbaraski)
Дмитро Вишнєвецки (Dmytro Vyshnevetsky)
Дмитро Вишнєвецки (Dmytro Vyshnevetsky)
Константин Корниакт (Kostiantyn Korniakt)
Константин Корниакт (Kostiantyn Korniakt)

Козацки гетманат

По законченю Переяславскей ради, на лївим побрежю України запровадзена власц козацкого гетманату. Пануюца класа тей держави постали козаки. И попри факту же вельке число козакох нє мало официйне велможске походзенє (хторе даровал лєбо потвердзeл краль лєбо Сейм), вони були прихильни идентификовац ше як шляхта и тримали же су ровни тим козаком цо таке походзенє мали. То було обачлїве у спосбе живота, у уметносци, облєчиве итд. По законченю цивилней войни, велї русински, польски (напр. Завадовски, Дунин-Борковски, Modzalevski), литвански (напр. Нарбут, Забили, Худович), татарски (напр. Кочубей), сербски (напр. Милорадович), и гречески велможски фамелиї (напр. Капнист) итд. ше преселєли до Гетманату. През мишани малженства медзи козаками, русинскима и другима велможами, як и през доставанє статусу велможи пре високе положенє у Гетманату и Русиї, козаки оформели свой, козацки велможки статус, познати як козацки старшина. Козацки велможове мали вельку улогу у историйох України и Русиї. На концу 18. и початку 19. вику, вони постали часц русийского велможства.

Вибрани портрети козацкого велможства

Иван Мазепа (Ivan Mazepa)
Иван Мазепа (Ivan Mazepa)
Григорий Гамалия (Hryhoriy Hamaliya)
Григорий Гамалия (Hryhoriy Hamaliya)
Семен Сулима (Semen Sulyma)
Семен Сулима (Semen Sulyma)




Русийске царство

Русински велможства у модерней України и у Русийским царстве

Уж од конца 16. вику, русински велможове ше селєли до Русиї прето же их у Польско-литванскей униї поцисковала католїцка польска шляхта, прецо нє могли досцигнуц високи социялни и политични статус. По Хмельнїцковим повстаню и по подписованю Переяславскей догварки, велї русински велможове и козаки постали гаражданє Гетманату хтори бул самоуправни, алє и часц Русийского царства. По злученю козакох и русинских велможох до козацкого велможства, велї ше з нїх намагали достац векши политични, социялни и воєни статус у Русиї. Од початку 18. по початок 19. вику вони мали значну улогу у Русийским царстве, а потим и у Русийскей империї. Фамелиї як Разумовски и Безбородко постали єдни з найбогатших фамелийох у империї.

Вибрани портрети членох українских козацких велможох у Русийскей империї

Kyrylo Rozumovsky
Кирил Розумовски (Kyrylo Rozumovsky)
Peter Zavadovsky
Пeтeр Завадовски (Peter Zavadovsky)
Marko Poltoratsky
Марко Полторацки (Marko Poltoratsky)
Dmytro Troshchynsky
Дмитро Трощински (Dmytro Troshchynsky)

Концом 18. и на початку 19. вику, Гетманат як державу, и попри Переяславскей догварки, утаргла царица Катарина II. Даєдни козаки були примушени преселїц ше до Кубану, дзе оформели кубанских козакох, док векшина козакох остала. Векша часц тих цо були велможского походзеня досцигла лєбо нєобходни уровень на таблїчки ранґох, лєбо постали велможове по декрету русийских царох и так були часц русийского дворянства. Тим цо нє могли на час доказац свойо походзенє, було допущене зробиц то познєйше. По партициї Польскей, русинске велможство з України и других часцох бувшей Польско-литванскей униї, було тиж инкорпороване до дворянства. Исто як цо русински велможове були инкорпоровани до польскей шляхти, так ше висше велможство русинского и козацкого походзеня баржей идентификовало з русийским як зоз русинским (козацким, українским) народом. Понеже ше векша часц образованя одвивала на русийским и французким язику, пошвидко русински велможове почали бешедовац на русийским место на русинским язику. През мишани малженства и державну службу, русински велможове постали значни донаторе русийскому народу. Особи як Пйотор Чайковски, Николай Ґоґоль, Фйодор Достоєвски, Иван Паскевич, Михайло Остроґрадски и други дали вельке доприношенє русийскому културному, науковому и политичному животу.

Русинске велможство у модерней Билоруси и у Русийским царстве

Концом 18. и у 19. вику, билоруска шляхта активно участвовала у антирусийских повстаньох на териториї бувшей Польско-литванскей униї. Тадеуш Кощушко (Tadevush Kastsyushko), велможа з териториї нєшкайшей Билоруси, бул вожд Кощушкового повстаня 1793. року. Кастуш Калиновски бул вожд Януарского повстаня на териториї бувшого Велького литванского князовства.

Полонизация шляхти у 19. вику з єдного боку, русификация и насилне уводзенє русийского православя медзи селянами з другого, приведли до ситуациї дзе социялна бариєра медзи аристократию и селянством на Билоруских жемох постала у велїх аспектох и етнїчка бариєра.[28] У 19. вику локални интелектуалци селянского походзеня и даєдни члени шляхти як цо Францишак Бахушевич и Винцент Дунин-Марцинкевич допринєсли билорусийскому национализму.

На початку 20. вику билоруски велможове були першенствено политично активни у политичним руху Крайовцох. Заш лєм, даєдни з нїх, як Раман Скирмунт лєбо Мадлен Радзивил, були симпатизере билоруского националного руху и потримали творенє нєзависней Билорускей Демократскей Републики 1918. року. Командант реґименти Пйотор Казакевич ше познєйше придружел ґу армиї з двома тисячами русийских козакох. Пйотор Казакевич бул командант реґименти Русийскей империї скорей як ше придружел ґу Билорускей националней армиї. По Октобарскей револуциї, билоруске велможство було чежко потрафене з большевицким терором. Восточна Билорус ше уж зочела зоз совєтским терором 1920-их рокох, док векшина велможох, хтора була у заходней Билоруси, дожила репресалиї по єй анексиї хтору окочел СССР 1939. року. Билоруски историчаре пишу о ґеноциду над билорускима велможами хтори робели большевики. Медзитим, до початку 20. вику, велї нїзши велможове ше уж чежко розликовали од звичайних селянох, лєм над висшу аристократию применьовани репресиї пре їх велможске походзенє.

Русинске велможство нєшка

Потим як Билорус знова здобула нєзависносц 1991. року, преостали потомки велможских фамелийох у Билоруси основали одредзени орґанизациї, окреме Союз билоруских велможох (Згуртаванне беларускай шляхты). Панує, медзитим, нєсклад медзи велможами хтори ше идентификую зоз польско-литванску шляхту и тима цо ше идентификую зоз русийским дворянством.

Менованє

Спочатку ше русински велможове волали бояре (укр. бояри, романиз. boyary, рсн. бояре, романиз. boyare, билорус. баяры, романиз. bajary). На териториї нєшкайшей Републики Литваниї було хсановане слово bajorai.

По преношеню Хородловских привилеґийох, вєдно зоз словом bajary, слова баяры-шляхта (bajary-szlachta), лєбо поєдноставене як шляхта (szlachta), були хасновани у документох Велького литванского князовства хтори преважно були писани на русинским язику. У 15. и 16. вику, велможове у Полесю лєбо Подлахи тиж були наволовани як зямяне (ziamianie). Од другей штварцини 16. вику слово шляхта (szlachta ) було доминантне Билоруске слово за велможох.

Релиґия

По 14. вик, векшина билоруского, балтицкого и русинского велможства була православна. По християнизациї Литваниї 1387. року, векшина велможох прешла на римокатолїцку виру хтора постала доминантна медзи аристократию. У 16. вику велька часц билорускей католїцкей и православней аристократиї прешла на калвинизем и други протестантски вири шлїдзаци приклад фамелиї Радзивил. Медзитим, под уплївом контрареформациї концом 16. и на початку 17. вику, векшина прешла на римокатолїцизем. У чаше анексиї билоруских жемох хтору окончела русийска империя на концу 18. вику, билоруска аристократия була з векшей часци римокатолїцка, а остаток популациї бул преважно восточно-католїцки з малу меншину православних хтори жили на востоку нєшкайшей Билоруси. Заш лєм, було православней шляхти у околїскох Пинска, Давид-городка, Слуцка и Могильова, як и калвинистичней шляхти.

Гералдика

Билоруски аристократи мали свойо фамелийни символи уж у 14. вику. Єдна з привилеґийох яки дати панству з Унию у Городлу, була и хаснованє польских (дакеди модификованих) гербох. Єст коло 5 тисячи герби польскей, билорускей, литванскей и українскей шляхти.

Познати русински велможски фамелиї

Tиж опатриц:


Референци

  1. ↑ Stone 2001, p. 12-13.
  2. ↑ Anna Reid (1 June 2000). Borderland: A Journey Through the History of Ukraine. Basic Books. pp. 29–30. ISBN 978-0-8133-3792-0. Retrieved 19 November 2012.
  3. ↑ Professor Paul Robert Magocsi (11 May 2010). History of Ukraine: The Land and Its Peoples. University of Toronto Press. p. 157. ISBN 978-1-4426-1021-7. Retrieved 19 November 2012.
  4. ↑ Stone 2001, p.45-46.
  5. ↑ Rosita Rindler Schjerve (2003). Diglossia and Power: Language Policies and Practice in the 19th Century Habsburg Empire. Walter de Gruyter. p. 144. ISBN 978-3-11-017654-4. Retrieved 19 November 2012.
  6. ↑ Piotr Stefan Wandycz (1974). The Lands of Partitioned Poland: 1795-1918. University of Washington Press. p. 5. ISBN 978-0-295-95358-8. Retrieved 20 November 2012.
  7. ↑ Ilya Prizel (13 August 1998). National Identity and Foreign Policy: Nationalism and Leadership in Poland, Russia and Ukraine. Cambridge University Press. p. 300. ISBN 978-0-521-57697-0. Retrieved 19 November 2012.
  8. ↑ Stone 2001, p. 25.
  9. ↑ Stone 2001, p. 225.
  10. ↑ Jörn Leonhard; Christian Wieland (23 June 2011). What Makes the Nobility Noble?: Comparative Perspectives from the Sixteenth to the Twentieth Century. Vandenhoeck & Ruprecht. p. 152. ISBN 978-3-525-31041-0. Retrieved 20 November 2012.
  11. ↑ Hrushevsky, Mikhailov. Українська шляхта в Галичині на переломі XVI і XVII в. [Ukrainian nobility in Galicia at the turn of the XVI and XVII centuries] (in Ukrainian).
  12. ↑ Lypynsky, Vyacheslav (1920). УКРАЇНА НА ПЕРЕЛОМІ. 1657—1659 [Ukraine at the break of 1657-1659] (PDF). Vienna.
  13. ↑ Pavlishin, Oleg. Дилема ідентичності, або історія про те, як "латинники" (не) стали українцями/поляками (Галичина, середина XIX – перша половина XX ст.) [The dilemma of identity, or the story of how "Latins" (did not) become Ukrainians / Poles (Galicia, mid-19th - first half of 20th century.)] (PDF) (in Ukrainian).
  14. ↑ Slivka, Liusov. ПОЛЬОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕТНОСОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДРІбНОЇ ШЛЯХТИ ГАЛИЧИНИ ВПРОДОВЖ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ [Field Research of Ethno-social development of the small nobility of Galicia during the XIX - early XX century] (PDF) (in Ukrainian). Ivano-Frankivsk.
  15. ↑ Tomaszewski, Patryk. "Zarys działalności Związku Szlachty Zagrodowej w latach 1938-1939". konserwatyzm.pl (in Polish). Archived from the original on 17 May 2017. Retrieved 5 May 2017.
  16. ↑ Hrushevsky, Mykhailo (1892). "Барская околичная шляхта до к. XVIII в." [Gentry of the surroundings of Bar until the end of the 18th century] (PDF). Kievskaya starina (in Russian): 260–277.
  17. ↑ Tymoshenko, V. (2009). "У лещатах двоглавого орла (Овруцька околична шляхта ХІХ – на початок ХХ ст.)" [In the vices of a double-headed eagle (Gentry of the surroundings of Ovruch of the XIX - early XX centuries)]. Українознавство (in Ukrainian). Kyiv. 2: 55–59.
  18. ↑ (in English) Jerzy Lukowski; Hubert Zawadzki (2001). A Concise History of Poland. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 33–45. ISBN 0-521-55917-0.
  19. ↑ (in English) Serhii Plokhy (2006). The Origins of the Slavic Nations: Premodern Identities in Russia, Ukraine, and Belarus. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 109–111. ISBN 0-521-86403-8.
  20. ↑ "Ukraine: Lithuanian and Polish rule". Encyclopædia Britannica. Within the grand duchy the Ruthenian (Ukrainian and Belarusian) lands initially retained considerable autonomy. The pagan Lithuanians themselves were increasingly converting to Orthodoxy and assimilating into Ruthenian culture. The grand duchy's administrative practices and legal system drew heavily on Slavic customs, and an official Ruthenian state language (also known as Rusyn) developed over time from the language used in Rus. Direct Polish rule in Ukraine in the 1340s and for two centuries thereafter was limited to Galicia. There, changes in such areas as administration, law, and land tenure proceeded more rapidly than in Ukrainian territories under Lithuania. However, Lithuania itself was soon drawn into the orbit of Poland following the dynastic linkage of the two states in 1385/86 and the baptism of the Lithuanians into the Latin (Roman Catholic) church. The spread of Catholicism among the Lithuanians and the attendant diffusion of the Polish language, culture, and notions of political and social order among the Lithuanian nobility eroded the position of the Orthodox Ruthenians, as had happened earlier in Galicia.
  21. ↑ Zinkevičius, Zigmas (1993). "Lietuvos Didžiosios Kunigaikštystės kanceliarinės slavų kalbos termino nusakymo problema" [The problem of defining the term of the Lithuanian Grand Duchy's Chancellery Slavic language] (in Lithuanian). Vilnius. Archived from the original on 2004-07-02.
  22. ↑ Hrytskievich, Anatol (1 November 1992). "Беларуская шляхта" [Belarusian nobility] (in Belarusian). Archived from the original on 2003-11-19.
  23. ↑ Nataliia Polonska-Vasylenko, History of Ukraine, "Lybid", (1993), ISBN 5-325-00425-5, v.I, Section: "Ukraine under Poland"
  24. ↑ Natalia Iakovenko, Narys istorii Ukrainy s zaidavnishyh chasic do kincia XVIII stolittia, Kyiv, 1997, Section: 'Ukraine-Rus, the "odd man out" in Rzeczpospolita Obojga Narodow
  25. ↑ Polonska-Vasylenko, Section: Evolution of Ukrainian lands in the 15th and 16th centuries
  26. ↑ "Transferred as a result of the Union of Lublin from the grand duchy of Lithuania to the more ethnically homogeneous Crown, Ukraine was “colonized” by both Polish and Ukrainian great nobles. Most of the latter gradually abandoned Orthodoxy to become Roman Catholic and Polish. These 'little kings' of Ukraine controlled hundreds of thousands of 'subjects'" from Wladyslaw IV Vasa in "Poland, history of". (2006). In Encyclopædia Britannica. Retrieved June 3, 2006, from Encyclopædia Britannica Premium Service: [1]
  27. ↑ Wandycz 1980, p. 16.
  28. ↑ "Arche - Літва як мэта беларускага нацыянальнага адраджэньня". arche.by. Archived from the original on 2009-07-17.
Retrieved from "https://incubator.wikimedia.org/w/index.php?title=Wp/rsk/Русински_велможства&oldid=6378392"