Wp/isv/Solnečna mašina
| Solnečna mašina | |
|---|---|
 | |
| Originalna nazva | Сонячна машина |
| Jezyk | Ukrajinsky |
| Avtor | Volodymyr Vynnyčenko |
| Žanr | Naučna fantastika |
| Izdateljstvo | Državno izdateljstvo Ukrajiny / Ruh |
| God prvogo izdanja | 1928 |
Solnečna mašina (ukr.: Сонячна машина) jest kniga ukrajinskogo pisatelja i državnika Volodymyra Vynnyčenka, ktora jest uvažena prvym ukrajinskym romanom v žanru naučnoj fantastiky i jednym iz važnějših tvorov ukrajinskoj kniževnosti. Někoji kritiki nazyvajut ju utopičnoju, drugi distopičnoju, a ini cělkovito prěčet, že ona imaje utopičny harakter.[1] Vynnyčenko iměl naděju, že za tutu knigu bude nagradženy Nobelovoju premijeju za literaturu.[2]
Tuta kniga byla napisana s někojimi prěryvami, glavno v Berlinu, v tečenju lět 1921–1925[3] (druge izvory podavajut lěta 1922–1924[4]). Ona byla velmi uspěšna srěd studentov i intelektualistov; v periodu od 1928 do 1930 g. pojavili se až tri izdanja. Takože onogdašnji kritiki, napr. Oleksandr Bileckyj i Mykola Zerov, prijeli ju sovsim pozitivno, medžu drugymi s obzirom na intrigu, dinamiku pověsti, kinematografične elementy i prědstavjenje spoločnyh tendencij.
Partijne vlasti Sovětskogo Sojuza byli menje entuziastične o tvoru iz pričiny odsutnosti pozitivnogo prědstavjenja socialističnoj realnosti i v obče odsutnosti spoločnyh zapytanij.[3] Medžu 1930 i 1989 g. uže ne bylo izdanij v Ukrajině, a od 1933 g. Vynnyčenkove tvory byli zabranjene v Sovětskom Sojuzu.
Prvo izdanje knigy iz 1928 g. ješče sodrživalo posvečenje: «Posvečaju mojej solnečnoj Ukrajině» (ukr.: Присвячую моїй сонячній Україні).[4] V pozdnějših izdanjah ona byla udaljena, a jedino v 1989 bylo «rehabilitovano».
Abstrakt
[edit | edit source]Sbankrutěvši princ Albreht pribyvaje na prijetje u Fridriha Mertensa, prezidenta Objedinjenogo Banka a takože kralja Němcije. Mertens svojimi grošami nakupil vse v kraju, vključno s vladoju i parlamentom, bankami i prědprijemstvami, policijeju i presoju. On prědlagaje princu, že odloži odplačenje kredita pod uslovjem, že oženi se v Albrehtovoju dočerju, princesoju Elizoju. Stary princ odkazyvaje i da by prěduprědil obezčeščenje svojego roda razbivaje se svojim samoletom. Jednakože Eliza suglašaje se, že omuži se s Mertensom, da by pozdněje mogla pomstiti se.
Eliza prěseljaje se v imanje grafa Von Ellenberg, kde spoznavaje se s jegovym synom Adolfom i dočerami Fridoju i Trudoju. Na imanju takože žive Rudolf Štor, syn lakeja i iznahodnik, ktoromu graf oplatil dobru prosvětu iz blagodarnosti za spasenje Adolfa. Kromě togo, na imanju takože shodi se organizacija, «Internacionalna Avangarda Revolucijnoj Akcije» (INARAK), a Eliza prisegaje jim věrnost, da by mstila se na Mertensa. Rudolf takože imaje brata imenovanogo Maks, ktory jest člen tutoj organizacije. Maks probuje verbovati Rudolfa, ibo uvažaje, že jegov iznahodok jest bezkoristny. Togda naglo izčezaje simbol roda Elizy – korona. Žitelji imanja podzirajut jedin drugogo, a prihodet detektivi Fric i Tile, da by razslědili to dělo.
Rudolfovi podobaje se služnica Mici, ale v temnosti myli ju s Elizoju. Oni zaljubjajut se, ale princesa dalje ne odstupaje od naměra pomščenja se. Ona govori Mertensu, že jest suglasna na svatbu s njim, pod uslovjem, že on najde jej propadenu koronu. Mertens stane kralj světa i mni, že koronu ukradli členi INARAK’a, da by unemožnili jemu absolutnu vlast nad zemjeju. V INARAK’u jest prědavnik, Rinkelj, ktory žedaje ogromnu sumu grošev za svoje uslugy. Mertens neohotno privoljaje, a jednočasno INARAK gotovi ubijstvo prědavnika i samogo Mertensa. Toj plan ne udavaje se, ale vslěd razprostranjenja agitok protiv Objedinjenomu banku cěnnost jego akcij padaje. Da by odvlěkal čuvanje naroda, on naprěd oglašaje svoju svatbu.
V medžučasu Rudolf Štor rabotaje dalje nad svojim tajemnym iznahodkom. On jest ubědženy, že člověk trpi pod obteženjem potrěby jedanja i doprva bude zaisto svobodny, kogda živi se bezposrědnje solnečnymi lučami. Iščuči dragu k realizaciji togo on odkryvaje «solnečny mineral» helionit, ktory pod dějanjem světla uměje prěobratiti vsaku organičnu materiju v poživnu substanciju: «solnečny hlěb». S pomočju tutogo minerala buduje se «solnečnu mašinu», v ktoru trěba jedino vkladati travu ili listy i propustiti solnečno světlo, a potom orositi potom, da by dostalo se bezplatnu jedu. Najprvo Rudolf demonstruje svoj iznahodok grafu i Elizě, ktori hvalet jegovu rabotu. Ale potom izjavjaje se, že iznahodnik bez pozvoljenja vzel koronu, da by upotrěbil iz njej diamant. Graf odpuščaje Štoru, ale boji se poslědstv razprostranjenja «solnečnoj mašiny» i zato zabranjaje jemu opuščenje imanja Ellenberga. Jednakože Rudolf uspěšno izběgaje, ostavši falšivu «solnečnu mašinu». Sozvana komisija izvodi, že Rudolf jest abo obmannik, abo bezumnik ktory sam věri v vlastnu genialnost, ačekoli Eliza ne věri v to.
INARAK zainteresuje se «solnečnoju mašinoju, razprostranjaje iznahodok po vsim světu i takym sposobom osvobadžaje člověčstvo od gneta kapitalistov. Kromě togo, «solnečny hlěb» davaje čutje evforije. Tomu že ljudam uže ne trěba rabotati za kusok hlěba, rabotniki fabrik i zavodov kydajut svoju rabotu. To, čto na početku ješče izdavalo se blagom, bystro vodi k razvaljenju se samoj civilizacije – bez rabotnikov elektrostancije, vodovody i komunikacija zadrživajut se. Ljudi načinajut bojevati medžu soboju za ostatky imanja svojih davnyh eksploatatorov, a takože protiv tym, ktori ne prijmajut «solnečny hlěb». Mertens sbiraje se do očiščenja Berlina od buntovnikov, kogda jednočasno vragi naježdžajut na Němciju. Ale videči, že vsaka naděja na daljši razvoj člověčstva – svedenogo v životinsko stanje – razvalila se, Mertens sjedinjaje se so Štorom s myslju, že dobrovoljna rabota jest neobhodima.
Na osnově Mertensovyh kalkulacij Štor zakladaje Svobodny Svez Tvorčjej Raboty, ktory odnavjaje žitje v gradah. Poslě zimy ljudam iznova zahoče se rabotati, tutčas dobrovoljno i bez prinudženja. Štor vračaje se na imanje i ponovno sjedinjaje se s Elizoju. On vodi napad na palac, kde zasědaje Sovět Armije, ktory naměrjaje očistiti Berlin otravnym gazom. Plan udavaje se, a podporniki «solnečnoj mašiny» pobědžajut i blagoželajut Rudolfu.
Literatura
[edit | edit source]Izdanja knigy
[edit | edit source]- Винниченко, В.: Соняшна машина ч. 1. New York, 1962 (312 str.)
- Винниченко, В.К.: Сонячна машина: Роман. Dnjepropetrovsk: Романи й повісті, 1989/6 (619 str.)
- Винниченко, В.К.: "Сонячна машина. роман", V: В. К. Винниченко. Твори: в 2-х т., č. 2. Dnipro, 2000 (624 str.)
- Винниченко, В.К.: Сонячна машина, s prědslovjem O. Hnidana. Kyjev: Сакцент плюс, 2005 (640 str.)
Na anglijskom
[edit | edit source]- Pavlyshyn, Marko: "Artist or moralist? Volodymyr Vynnychenko’s The Solar Machine". V: Australian Slavonic and East European Studies 3.2 (1989), str. 17-33.
- Smyrniw, W.: Ukrainian Science Fiction Historical and Thematic Perspectives. — Bern: Peter Lang AG, 2013. ISBN 978-3-0343-1323-0. 388 str.
- Soroka, Mykola: "Displacement and Utopia: Volodymyr Vynnychenko's «Soniachna mashyna»". V: The Slavonic and East European Review vol. 85 nr. 3 (juli 2007), str. 441-461.
Na ukrajinskom
[edit | edit source]- Баран, Г.: "Сонячна машина» В. Винниченка у контексті світових утопій і антиутопій". V: Г. Баран: Укр. мова й літ. в серед. школах… 2000 nr. 1, str. 52-59.
- Білецький, О.: "«Сонячна машина» В. Винниченка". V: Критика, 1928 nr. 2, str. 31-43.
- Бондаренко, Ю. "«Сонячна машина» В. Винниченка: ідеаційність проти сенситивності: застосування філософсько-історичних підходів до вивчення літератури". V: Диво слово, 2007 nr. 7, str. 17-22.
- Гриценко, В.: "Батіг, пряник чи мікроб інтересу? (погляд В. Винниченка на владу одних людей над іншими в романі «Сонячна машина»)". V: В. Гриценко, Укр. літ. в загальноосвіт. шк. 2003 nr. 1, str. 45-49.
- Гурдуз, А.: "Міфологема «Золотого віку» в романах О. Толстого «Гіперболоїд інженера Гаріна» та В. Винниченка «Сонячна машина»". V: А. Гурдуз, М. Бояревич, Всесвіт. літ. та культура в навч. закладах України, 2009 nr. 1, str. 21-23.
- Дмитренко, Є. В.: «Щоденник» (1911—1925) та роман «Сонячна машина» В. Винниченка: До питання інтертекстуальних зв'язків.
- Ємельянова, Н.М.: "Ольга Кобилянська та Володимир Винниченко: самотні в'язні екзистенційно-жертовного духу", V: Ємельянова, Н.М., Гілея: Збірник наукових праць, nr. 29. Kyjev, 2009.
- Зеров, М.: «Сонячна машина» як літературний твір. V: Зеров М., Твори в двох томах, č. 2. Dnipro, 1990, str. 435-457.
- Кучеренко, Л.І., Назаренко І.: Кольоративи як стилістична категорія в мовотворчості В. Винниченка
- Сеник, Л.: Перший український утопійний роман. V: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, č. 5. Ljviv, 1988, str. 549-559.
- Сиваченко, Г.: "«Сонячна машина» В. Винниченка і роман-антиутопія ХХ сторіччя". V: Слово і час, 1994 nr. 1, str. 42-47.
- Фєдченко, П.: "«Треба б наблизитись до найбільшої реальності…» Про «Сонячну машину» В.Винниченка. Kyjev, 1989, nr. 1, str. 157-160.
Vněšnji link
[edit | edit source]- Сонячна машина – Володимир Винниченко: polna kniga na vebsajtu «Ukrajinska kniževnost. Elektronična biblioteka» (ukr.: Українська література. Електронна бібліотека)
Iztočniky
[edit | edit source]- ↑ Poslědovateljno: M. Zerov, G. Syvačenko i O. Bileckyj.
- ↑ Сулима, Микола (2000). "Володимир Винниченко й Нобелівська премія" (PDF). Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Філологічні науки (українське літературознавство) (na ukrajinskom). Kirovohrad: РВЦ Кіровоградський Державний Педагогічний Університет імені Володимира Винниченка (27): str. 3-8. Bylo arhivovano iz iztočnika (PDF) 4 mareca 2016. Data dostupa: 22 aprilja 2025.
- 1 2 "Служба зовнішньої розвідки знайшла в своїх архівах лист Винниченка". Українська правда (na ukrajinskom). 15 aprilja 2011. Data dostupa: 22 aprilja 2025.
- 1 2 "Сонячна машина – Володимир Винниченко". Українська література. Електронна бібліотека. Data dostupa: 22 aprilja 2025.
- Tutoj članok imaje prěvod iz članka «Соняна машина» v Vikipediji na ukrajinskom (spis avtorov; dozvoljeńje CC BY-SA 4.0).